ПСИХОЛОГІЯ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

Відомо, що поведінка може обумовлюватися різними прагненнями й потребами. Визначення морального виховання як засвоєння моральних норм акцентує увагу на поведінковій стороні виховання. При такому підході не враховуються мотиви, прагнення, спрямованість, спонукання. А саме спрямованість і мотиви визначають особистість. Тому під моральним вихованням ми розуміємо насамперед виховання духовне, яке враховує не лише й не так поведінковий, нормативний аспект, як аспект внутрішній, смисловий, що відповідає завданням виховання.

Цілком зрозуміло обґрунтував мету морального виховання Василь Зеньковський. Він писав, що сенс виховання - це зцілення духовного начала. Не можна жити так, ніби немає смерті, не можна й виховувати так, ніби її не існує.

Ігнорувати вплив соціального середовища, в якому росте людина, теж не можна. Воно є умовою морального виховання. Перше й найважливіше середовище – родина. Якщо родина справляється з функцією морального виховання, то негативна роль соціального оточення може бути незначною. Однак це не завжди так, тим паче, що криза соціального середовища призводить до кризи сім′ї.

Сучасну соціальну ситуацію розвитку дітей можна позначати як якісно нову. Про те, що сьогоднішня соціальна ситуація дитинства є тривожною, пишуть багато дослідників, які пов′язують це:

З переходом на індивідуалістичну модель поводження, інверсійним типом статевої соціалізації, «вільним» статевим вихованням, відчуженням дитячо-батьківських взаємин (А.Абраменкова);
З відсутністю ідеалів і вакуумом духовності, що заповнюється прагматичною ідеологією. (Д.Фельдштейн);
Із плюралізмом суспільних норм, що ускладнює процес ідентифікації та призводить до ідентифікаційної кризи (Н.Лебедєва) й ідентифікаційної невизначеності (Х.Ремшмідт).

Усе це породжу низку негативних наслідків. Культурна дезінтеграція в сучасному світі спричиняє психічну дезінтеграцію, що, у свою чергу, призводить до психічних і психосоматичних розладів.

Де ж шукати джерела моральності, якщо суспільство пропонує інші образи, принципи, адже скасувати процес соціалізації ніхто не може. Можливо, зміст соціалізації зараз іншій?

У чому полягає зміст соціальної адаптації в сучасному світі? Актуальність цієї проблеми викликана ситуацією гострого протиріччя людини й сучасного суспільства, обумовленою не так соціально-політичними аспектами, як духовно-моральними. Збільшення випадків поведінкових відхилень свідчить про загострення розбіжностей між розвитком особистості й мораллю суспільства.

Соціальна адаптація (соціалізація) визначається як пристосування до соціальних умов. Розрізняють дві фази пристосування: перша – зовнішнє, формальне пристосування до нових соціальних умов, і друга фаза інтеріоризації або включення соціальних норм і цінностей у внутрішній світ.

Якщо цінності соціального середовища не відповідають і навіть суперечать змісту й завданням розвитку особистості, то вступ у другу фазу може завдати непоправної шкоди.

В ідеальних умовах цінності й норми суспільства повинні бути погоджені із законами розвитку особистості. Якщо цього немає, то говорити про соціальну адаптацію як процес засвоєння норм і цінностей суспільства було б неправильною. Тоді перед людиною постає завдання захисту своєї особистості від того, що спотворює її й наносить їй шкоду.

Чи можна назвати проблему такого протистояння новою, адже в історії не завжди суспільні норми були моральні (наприклад, тоталітарні режими)? Специфіка нового часу не так усім очевидна. У наш час, щоб захистити найважливіше, доводиться думати про протистояння тому руйнівному потоку, що ллється на людину.

Дослідження образу людини переконують нас у тому, що джерела моральності лежать не в області соціальних відносин, а всередині самої людини. В архетипічній, культурою обумовленій пам′яті людини, закладеній духовним досвідом попередніх поколінь, яку скасувати не може ніхто. Її можна тільки витиснути, породивши внутрішній конфлікт, наслідки якого зараз очевидні. Повертаючись до досліджень образу людини, нагадаємо, що зміст цих уявлень досить моральний, хоч вони й суперечать «законам» сучасного суспільства.

Як і раніше, вважають, що людина має бути доброю й чесною, що основним джерелом щастя є інша людина: родина, близькі; що сенс життя пов′язаний із внеском у інших людей: допомогою й турботою про близьких. Це той моральний закон, що перебуває всередині людини й дозволяє їй залишитися людиною під час спокус, втрати орієнтирів, стирання меж між добром і злом.

Така думка була підтверджена ще Л.Виготським, котрий писав, що «причини моральної дефективності варто шукати не в дитині, а поза нею – у соціально-економічних і культурно-педагогічних умовах, в яких росла й розвивалася дитина. В інших умовах, сприятливих для дитячого розвитку, в іншому середовищі важка дитина дуже швидко втрачає риси моральної дефективності й стає на новий шлях». Отже, оздоровлення середовища – завдання тих, хто має відношення до виховання.

Спробуємо визначити стратегію морального виховання в сучасних умовах.

Найкраще лікування хвороби – її профілактика

Прищеплювання з дитячих років добрих звичок, здатність розрізняти добро й зло, досвід проживання цих знань не буде формальним, якщо в родині намагаються жити по совісті. Тоді дитина, зустрівшись зі спокусами, пропустить їх крізь своє «сито» і, не втративши духовного зв′язку з батьками, прийде до них за порадою, умовою чого, звичайно, є наявність батьківського авторитету. Немає нічого ефективнішого у вихованні, ніж приклад, що дає зразок, модель поведінки, тоді моральні сентенції зайві.

Засвоєння моральних категорій має відбуватися паралельно з формуванням хороших звичок

Велику увагу формуванню звичок надавав К. Ушинський: «Хороша звичка є моральним капіталом… використовувати свою силу – силу свідомої волі й зводити моральний будинок свого життя все вище й вище, не починаючи щоразу будівлю з основи й не витрачаючи своєї свідомості та волі на боротьбу з труднощами, які були вже одного разу подолані».

К.Ушинський вказує на те, що умовами формування звичок є періодичність, час і поступовість. Про викорінювання старих звичок він говорить так: «Якщо ж ми, викорінюючи звичку, не організуємо діяльність дитини, то мимоволі будемо діяти по-старому».

У педагогічному досвіді А. Макаренка шкідливі звички його вихованців викорінювалися самі собою. Як? Через доручення дітей до колективної праці й формування добрих звичок.

Включення в життя дітей розумних, гідних відповідних їхньому вікові альтернатив

Наочним прикладом може бути наступний випадок: Для індивідуальних занять студент консерваторії безапеляційно обрав естрадну музику. Викладач погодився… Узявши в репертуар естраду, він поступово вмикав найпопулярніші класичні твори, частка яких під кінець року стала значно більша, ніж естрадних. Потім питання репертуару вирішилося саме собою: студент обрав класичну музику. Так мудрість викладача «врятувала» ситуацію.

Настоювати зараз на своєму, коли головним гаслом життя стала свобода, не завжди розумно, що цілком узгоджується з поняттям зв′язку свободи й добра.

Зв′язок добра й свободи – необхідна умова морального становлення

Однак лише правильне розуміння свободи дає силу добру. Цю думку прекрасно висловив В. Зеньковський: «… «звільнити» дитя – значить дати йому силу самовладання, здатність підніматися над випадковими периферійними бажаннями»

Як забезпечити зв′язок волі й добра? На це складне запитання він відповідає так: «Добро має стати власною внутрішньою дорогою, вільною улюбленою темою життя дитини – добро не можна «вкласти в голову», ніяка звичка, вивчені правила, лякання не можуть перетворити добро в справжню мету життя … Є якась неподоланна вульгарність у тому, щоб у вихованні забувати про основне, найсуттєвіше в темі добра: забезпечення зв′язку добра та свободи має стати метою виховання».

Однак необхідність свободи морального вибору зовсім не означає допустимість сваволі. «Для морального життя, читаємо в К. Ушинського, - свобода так само необхідна, як кисень для фізичного, але кисень, звільнений від азоту, спалив би легені, так і свобода, звільнена від діяльності, губить мораль людини. Тільки в самостійній, улюбленій діяльності людина вчиться поводитися з елементами свободи».

Прагнення до добра може розвинутися лише тоді, коли добро привабливіше, ніж зло, коли добро викликає в серці радісний відгук, а не відторгнення

Творчу силу виховання має тоді, коли може запалити серце (В.Зеньковський). У психології цю ідею виразила Л.Божович: «Боротьба мотивів повинна закінчитися такою перебудовою, за якої мотиви обов′язку, необхідності стають не тільки усвідомлено більш значущими, але й більш привабливими емоційно». Л.Божович відзначає, що формування стійкого морального поводження й поява відповідних якостей особистості протікають успішно лише в тому випадку, якщо вправлення в певних формах поведінки здійснюється на тлі позитивного мотиву, а не через змушування. Змушуванням неможливо сприяти формуванню моральних форм розвитку особистості.

Звичайно, було б наївно стверджувати, що у вихованні можна обійтися без покарання й заохочення. На перших етапах це буває необхідно, коли дитина не може зрозуміти довгих пояснень, чому потрібно так чи інакше вчинити. Коли ще не прищеплений смак до добра, не сформований внутрішній сором, що розвивається під впливом зовнішнього, соціального сорому. Але все-таки головне в моральному вихованні – опора на позитивний мотив, коли дитина радіє хорошому вчинку. Спочатку тому, що дорослі цього очікують і радіють, потім тому, що вона пишається своїм вчинком (це в ранньому дитинстві та в дошкільників), пізніше, відчувши смак добра, дитина не може чинити інакше. Така мотивація може стати альтернативою в світі спокус, куди пізніше потрапить підліток.

Ще одна умова творчої сили виховання – «консонанс», або духовно-емоційне співзвуччя

Щоб у дитини не виникло негативне ставлення до батьків, важливо не втрачати духовний зв′язок із нею, розуміти її, бути делікатним, знаходити час для спілкування (коли дитина потребує цього), чуйно ставитися до її інтересів і переживань.

Психологічно доцільно опиратися на особливості розвитку особливості в різні вікові періоди: це врахування провідних потреб у кожному віці. Тому, звичайно, і підходи повинні бути різні, з урахуванням потреб та завдань.

Повчальне відео для педагогів "Притча про каву"

Консультація для батьків:

«МИСТЕЦТВО ЖИТИ З ОСОБЛИВИМИ ДІТЬМИ»

Виділимо спочатку два основних напрями, які повинні визначати все життя й усі дії батьків дитини з ООП й сприяти збереженню й зміцненню родини.

Забезпечити дитину доглядом, що включає в себе елементи розвитку; максимально прищеплювати їй навички самообслуговування; сприяти соціалізації її в суспільстві.
Підтримувати здорову психологічну атмосферу в родині; не обділяти увагою й любов'ю одне одного, а також інших дітей і членів родини; прагнути до того, щоб у всіх членів родини була можливість саморозвитку й повноцінного життя.

Ці напрями так тісно взаємопов'язані, що їхня повноцінна реалізація можлива тільки в комплексі. Сумна доля дитини з ООП в родині, в якій напружена драматична обстановка, засмикані батьки, недоглянуті молодші або старші діти, обділені увагою й теплом старші. Позбавлені уваги й любові інші члени родини або залишають сім'ю, або починають утішатися не зовсім здоровими способами (випивка в чоловіків, наркотики в підлітків, відхід у хворобу в старих).

Прийміть ситуацію як даність, не думайте про те, як і чому це трапилося, міркуйте про те, як із цим жити далі. Пам'ятайте, що всі ваші страхи й «чорні думки» дитина відчуває на інтуїтивному рівні. Тому якщо ви не хочете, щоб ваше маля росло нервовим, засмиканим, похмурим, намагайтеся знайти в собі сили з оптимізмом дивитися в майбутнє.
Боріться з депресивними настроями. Намагайтеся зміцнити нервову систему. Боріться зі спокусою полегшувати собі життя палінням та алкоголем, які створюють лише ілюзію заспокоєння.
Будьте обережні з антидепресантами, тому що сонливість і розслабленість, які вони можуть викликати, протипоказані при догляді за важкохворим. Зате вам підійдуть ліки легкі, заспокійливі, на трав'яній основі. Допоможуть прогулянки перед сном, легка ранкова зарядка, контрастний душ, обливання холодною (або не дуже) водою. І пам'ятайте: що жорсткіший режим дня, то менше в ньому місця розгубленості й зневірі.
Простежте за тим, що зміцнює ваш дух (молитва, розмова з людиною, яку ви поважаєте, гарна книжка), а що просто поліпшує настрій (спілкування з подругою, прогулянка по магазинах). Не гребуйте ні тим, ні іншим: нехай у вашім житті знайдеться місце й високим почуттям, і маленьким радостям. Пам'ятайте що, займаючись собою, ви працюєте на зміцнення родини, піклуєтеся про близьких, котрим потрібна ваша мужність і бадьорість.
Спробуйте знизити «градус драматизму» у зв'язку зі сформованою ситуацією. Зробіть усе можливе, щоб догляд за хворою дитиною був просто частиною загальносімейного життя, а не «хрестом», «служінням» чи сенсом життя.
На сімейній раді обговоріть плани на найближче майбутнє. Спробуйте знайти оптимальний варіант із урахуванням різних чинників. Не хапайтеся за найпростіший: тато заробляє гроші, а мама сидить удома й доглядає за дитиною. Жінка може відчувати психологічний дискомфорт, що може призвести аж до серйозних психічних розладів. Шукайте більш гнучкі варіанти: з неповним робочим днем, з бабусями, які приходять за графіком, доглядальницею на обмежений час тощо. При цьому прагніть вивільнити час не тільки для роботи, але й для того, щоб більше бувати наодинці із чоловіком й іншими дітьми.
Обов'язково залучайте батька до догляду за хворим малям. Не ставайте незамінною, не усувайте батька від загальносімейних турбот. «Не навантажуючи» його проблемами дитини з ООП, ви зробите ведмежу послугу батькові й дитині, адже їм так важливо сформувати стосунки, навчитися любити одне одного.
Якщо в родині є ще діти, то їх також потрібно залучати до допомоги з догляду за хворою дитиною. Разом із тим це не повинно перешкоджати їхньому повноцінному спілкуванню з однолітками.
Не варто також постійно пояснювати, що через наявність особливої дитини родина багато чого не може собі дозволити — у душі дітей може оселитися думка: «Краше б його не було». Але ж саме з кимось із братів або сестер згодом може доведеться жити їй. Щоб між ними сформувалися теплі взаємини, навчайте їх бути взаємно корисними одне одному.
Шукайте «друзів по нещастю» в Інтернеті, у лікарні, у якій перебуває під наглядом ваше маля, у санаторії, у якому вам пощастило відпочивати тощо. Обмінюйтеся адресами, інформацією щодо способів догляду, шукайте можливість зустрічатися, дружити родинами, організуйте клуб. Це важливо не тільки для вас, але й для дитини, якій ви можете зробити послугу на все життя, знайшовши для неї друзів або (що дуже часто буває!) супутника життя.
Підшукуйте літературу, присвячену захворюванню вашої дитини, намагайтеся стати якщо не «фахівцем» у цій галузі, то обов'язково обізнаним партнером лікаря.
Пам'ятайте, що не все залежить від наявності фінансів на лікування дитини. Іноді відносно недорогі лікарські засоби, грамотний догляд, любов, турбота, організованість і наполегливість дають кращий ефект, ніж найдорожчі препарати й методи лікування.
Не забувайте, що більш самостійною буде дитина, то легше їй буде жити. Стимулюйте її пристосувальну активність; допомагайте в пошуку своїх прихованих можливостей; розвивайте вміння й навички з самообслуговування.
Проаналізуйте кількість заборон, з якими стикається ваша хвора дитина. Продумайте, чи всі вони обумовлені, чи є можливість скоротити обмеження, зайвий раз проконсультуйтеся з лікарем. Якщо стан хворого поліпшується, стежте, щоб це призводило до зменшення заборон і збільшення навантажень.
Якщо стан дитини хоч трохи це дозволяє, придумайте їй простенькі домашні обов'язки, намагайтеся навчити дитину піклуватися про інших.
Пам'ятайте, що майбутнє вашої дитини багато в чому залежить від того, наскільки вона соціалізована, адаптована в суспільстві. Робіть все можливе, щоб вона звикла перебувати серед людей і при цьому не сконцентрувалася на собі, вміла й любила спілкуватися, могла попросити про допомогу.
Намагайтеся почувати себе спокійно й упевнено з дитиною на людях. Звикайте великодушно прощати навколишнім певну нетактовність — дуже часто увага до вас продиктована щирим співчуттям, а не цікавістю. Доброзичливо реагуйте на прояви інтересу з боку сторонніх, не відштовхуйте їх від себе скаргами, роздратуванням, проявом озлоблення. Спокійно відповівши на можливі запитання, спробуйте перевести розмову на нейтральні теми. Якщо дитина навчиться у вас подібному стилю спілкування з навколишніми, її шанси знайти собі друзів різко зростуть.
Стежте за тим, чи не намагається ваше маля на людях відігравати роль «гарної дитини», що нерідко властиво дітям з ООП, які намагаються правильною поведінкою компенсувати те, що вони не такі. Це може викликати істерики й капризи вдома. Спробуйте навчити її бути самою собою — і вдома, і на людях.
Що раніше дитина почне спілкуватися з іншими дітьми, то більше шансів, що вона зможе поводитися як «звичайна». Тому якщо є вибір, у яку школу віддавати дитину, — спеціальну чи загальну, — спробуйте віддати її у звичайну школу.

БЕЗПОМИЛКОВЕ ВИХОВАННЯ

Виховання дитини - це частина життя, і помилки в нім неминучі. Тим більше що, як відомо, нікого з нас не вчать бути батьками.

Проте є такі батьківські помилки, які на багато років визначають життя дитиниі її розвиток. Помилки, про які діти, подорослішавши, продовжують згадувати з болем і образою на своїх батьків.

Помилка перша: забувати про вік дитини

Вік - важлива характеристика людини. Бажаючи дізнатися більше навіть про дорослу людину, ми обов'язково цікавимося, скількиїй років.
У дитинстві вік ще значиміша характеристика: навіть трирічна дитина разюче відрізняється від чотирирічної, а вже трирічна і десятирічна - це просто небо і земля.

Батьки постійно поряд зі своєю дитиною, і зрозуміло, що іноді не встигають помітити, як вона змінилася. Може, вона вже здатна самостійно робити те, що продовжують робити за неї. Може, вона вже здатна міркувати і приймати рішення, і на неї можна багато в чому покластися.

Проте буває і навпаки. Ми випереджаємо події, і нам здається, ніби дитина вже досить доросла. Ми вимагаємо від неї занадто багато чого, покладаємо відповідальність, яку вона ще не в змозі винести. Наприклад, багато старших братів і сестри згадають це саме "Ти ж старший!". При тому що цьому старшому на той момент могло бути самому роки чотири.

Помилка друга: викреслювати емоції зі стосунків з дитиною

Радість, гнів, біль, ніжність, образа - будь-які емоції розфарбовують спілкування, роблячи його чимось більшим, ніж просто обмін інформацією. У емоційному спілкуванні ми вчимося розбиратися в собі і в інших людях, вчимося співпереживати і розуміти почуття співрозмовників. Нарешті, емоційно забарвлену інформацію ми краще сприймаємо і запам'ятовуємо.
Для дитини особливе значення має емоційний контакт з батьками, близькими, дорослими. Проте іноді батьки викреслюють емоції зі стосунків з дитиною, роблячи це більш - менш усвідомлено і з самих різних причин.
Мабуть, найпоширеніший варіант цієї помилки - це горезвісне "Не смій плакати!", "Немає тут нічого страшного", "Нема на що тут ображатися" і тому подібні фрази, якими батьки знецінюють і заперечують найприродніші емоції дитини.

Помилка третя: зневага

Вже в 2,5-3 роки дитина починає усвідомлювати себе, виділяти свої почуття, давати оцінки своїй поведінці. І ця властивість нестримно розвивається в дошкільному і шкільному віці. Дитина формує уявлення про світ і самому собі.

Відбувається це в обов'язковій взаємодії з іншими людьми, в першу чергу з батьками. Тому від того, наскільки серйозно, шанобливо, по-справжньому відносяться батьки до особи своєї дитини, багато в чому залежить її майбутнє.

У житті ж батьки можуть з легкістю порушувати особистий простір дитини, входячи без стука до закритої кімнати, читаючи випадково забутий на столі щоденник або відкриту сторіночку в соціальній мережі. А з іншого боку, з легкістю висміювати або ігнорувати думку дитини, зневажливо висловлюватися про її захоплення, кумирів, переваги і друзів.

Помилка четверта: нехтувати індивідуальністю

Начебто очевидна річ, але іноді доводиться нагадуватисобі про те, щоб приймати іншого таким, яким він є, не прагнути переробити і перевиховати. Це не завжди легко, якщо йдеться про дорослу людину. А якщо про власну дитину? Ще складніше.

По-перше, у батьків є усі права виховувати (і перевиховувати), розвивати, направляти. То чом би і ні? Та і повірити в те, що у маленької дитини вже є певні досить стійкі риси вдачі і схильності, не так вже просто. Особливо якщо вони сильно відрізняютьсявід наших, батьківських.
Тут і постійні порівняння дитини з іншими дітьми, і бажання реалізувати через дитину власні не реалізовані мрії - займатися музикою або вчитися в престижному ВНЗ, у кожного своє.

Роблячи це усвідомлено або ні, але за стіною власнихо чікувань і представлень батьки частенько не помічають маленьку людину, особливу і унікальну вже з народження. А варто розплющити очі на цю унікальність, і стане дуже цікаво спілкуватися з власною дитиною.
Ви не просто виховуватимете і учитимете - вам відкриється цілий світ справжньої, живої взаємодії між двома людьми, з усіма його радощами і печалями. У вашої дитини з'явиться шанс прожити своє життя - справжнє.

Помилка п'ята: не вірити в дитину

Дитина дуже потребує безумовної довіри, в знанні того, що найближчі люди - мама і тато - вірять в неї і довіряють їй.

У житті ж ми можемо часто бачити прояв зворотнього. Це і гіперопіка, і постійний страх за дитину, що не дає їй рухатися вперед. І горезвісні домашні завдання, які батько робить за дитину аж до закінчення школи, тому вона й сама "ні на що не здатна".

Тут же і відмова батька встати на сторону дитини в конфлікті. "Вихователь завжди правий", чув багато хто з нас в дитинстві.

Помилка шоста: зводити дитину в культ і сенс життя

Чи буває батьківській любові надто багато? Як не дивно, так. Є навіть вираження "задушити любов'ю".

Дійсно, іноді стосунки в сім'ї вибудовуються таким чином, що дитина стає деякою надцінністю. За умовчанням приймається, що її потреби, бажання і інтереси над усе.

Частіше це буває в сім'ях з єдиною дитиною, оточеною безліччю дорослих, ніж у багатодітних сім'ях, і у більшості випадків - з довгожданими і пізніми дітьми, а також з дітьми, котрі виховуються в неповних сім'ях.
Бути сенсом і центром чийогось життя - це велика відповідальність і непосильний вантаж для дитини (як, втім, і для дорослого). Відповідаючи за чуже щастя, людина неминуче мешкає життя з відчуттям провини.

Помилка сьома: практикувати подвійні стандарти

Батьки в спілкуванні з дитиною виконують найважливішу функцію - виховання.
Говорячи про виховання, ми маємо на увазі щеплення певних моральних норм, розвиток бажаних особових якостей.

Виховання відповідає на питання про правильне і неправильне в поведінці. І ці питання нерозривно пов'язані з прийнятим в суспільстві, в культурі.

Ефективність власного виховання іноді розчаровує батьків. "Ми ж учили його тільки хорошому. Чому ж так вийшло?" - хвилюються вони. А виходить так, коли в сім'ї існують подвійні стандарти. Коли слова батьків розходяться з їх власними справами, коли мама говорить одне, а тато - протилежне, коли сьогоднішнє правило з легкістю забувається завтра.

Помилка восьма: маніпуляції і обман в спілкуванні з дитиною

Маніпуляція - це приховане спонукання іншої людини до переживання певних станів, ухвалення рішень і виконання дій, необхідних для досягнення маніпулятором своїх власних цілей.

Вже за цим визначенням видно, що цей "інструмент спілкування" не рідко використовується і в дитячо-батьківській взаємодії.

Безумовно, маніпуляція - це обман, причому обман досить майстерний. Обман часто стає очевидним, маніпуляція ж може довго залишатися неусвідомлюваною. Але і сам по собі обман з боку батьків також викликає при його розкритті безліч неприємних почуттів у дитини.

Профілактична бесіда для батьків "Як необдумані слова впливають на душевний стан дитини"

Вправи на увагу та пам'ять